Звідки з'явилася назва "Магік"

На Поділлі, на берегах Південного Бугу, у місті Вінниці жила собі родина. І все б, здавалося, добре. Одне непокоїло батьків: синок ніколи не посміхався! Люди розводили руками й в один голос казали: "Врятує тільки диво". 

Та ось одного разу в похмурий осінній день відправилася родина за покупками. Накрапав холодний дощ, пронизливий вітер нахабно забирався під одяг. 
Раптом налетіла хмара – і з неба хлинули невпинні потоки. "Сховаймося в супермаркеті", – запропонував батько.

 Усі троє заскочили в магазин. Озирнувшись, зрозуміли, що потрапили до царства канцтоварів: куди не кинь оком – скрізь фарби, пензлики, ручки, олівці, альбоми … – усього й не перелічиш!
Ноги самі несли в те казкове розмаїття: просторі світлі зали, блискучі вітрини з яскравими упаковками, дивовижний асортимент, усміхнені обличчя консультантів – усе це вабило до себе.
Самі незчулися, як опинилися у відділі, де стрункими різнокольоровими рядами були виставлені фломастери. Хлопчик здивовано обводив очима полиці. 

– Простягни руку! – тихо пролунало праворуч. 

Малий озирнувся: нікого, крім батьків. Але вони мовчали, із захопленням розглядаючи якийсь товар.

– Простягни руку! – знову долинуло до слуху. 

Хлопчик подивився в той бік, звідки долітали звуки. Раптом здалося, що пачка фломастерів спалахнула яскравим райдужним блиском. Малий узяв упаковку. 

– Magic Pens, – по складах прочитав він.
– Magic… – полетіло таємничою луною. 

Наступної миті сталося щось неймовірне: з коробки, неначе зграя барвистих птахів, випурхнули фломастери. Поскидавши ковпачки, немов капелюхи, вони кинулися розфарбовувати повітря, ніби полотно. Хлопчик, відкривши рота, заворожено дивився на магічне дійство, яке ставало все незвичайнішим: до райдуги кольорів, весело помахуючи напівпрозорими крильцями, направився білий "птах". Він ледь помітно торкнувся кожної барви – і вся палітра заграла новими, досі не баченими відтінками: чорний перетворився на перламутрово-рожевий, синій обернувся небесною лазур’ю, червоний засвітився золотом… 

– Ви бачите це?! – вигукнув малий, підбігаючи до батьків. 
– Що? – нічого не розуміючи, переглянулися вони. 
– Фломастери!.. Літають!.. Змінюють колір!..

Подивившись у той бік, куди показував хлопчик, батьки здивовано знизали плечима: на вітринах панував повний порядок. 

– Фантазер! – лагідно погладила сина по голівці мама. І раптом, кинувши погляд на малого, крикнула: 
– Це диво!
– Диво… – завороженою луною відгукнувся татусь.

На обличчі хлопчика сяяла чарівна, безхмарна ПОСМІШКА!

– Це не диво, – весело вигукнув малюк. – Це MAGIC! Це вони навчили мене посміхатися й бачити світ у барвах!

З тих пір минуло чимало часу. Хлопчина виріс, але не розучився посміхатися світові. І коли раптом стає сумно, він, як і в дитинстві, біжить до магазинів "МАГІК" (адже саме так їх назвали після чудового зцілення героя), бо там завжди натхнення й … казка.

"Твори! Фантазуй! Дій!" – загадково шепочуть юнакові фломастери, олівці, фарби, пензлі. І він озивається до них своєю чарівною посмішкою.